Розвиток картографування України Друк E-mail
Організація відпочинку
Написав Сергій Овчаренко   
Вівторок, 18 вересня 2007 22:59
Картографування території України від найдавніших часів до ХХ ст. невіддільне від історії розвитку суспільства загалом і від розвитку засобів картографічного відображення географічного простору з його багатогранністю зокрема. Картографування українських земель відбувалось на фоні політичних змін суспільства відповідно з поступальним розвитком методів і способів створення карт й розвитком друкарської справи.
Примітивні картографічні зображення у первісному суспільстві виникли ще до появи писемності і закріплювали уявлення людей про навколишню місцевість. Найдавнішою картографічною пам'яткою на території України є рисунок на уламку бивня мамонта - доісторична "Межиріч-карта". Всього відомо близько десяти доісторичних карт, знайдених в Україні.


У стародавні часи українські землі відображались на давньогрецьких і давньоримських картах. Ці дрібномасштабні, досить схематичні карти подавали перші картографічні уявлення про наш край. Інформація про північне узбережжя Чорного моря містилася в стародавніх грецьких периплах - пам'ятках античної описової картографії.
У ранньому середньовіччі територія України знайшла своє відображення на примітивних так званих монастирських картах - "Mappa Mundi", в описах і картах арабських географів. Наприкінці ХІІІ - XVI ст. значне поширення одержали карти-портолани з характерним зображенням компасної сітки, серед яких багато карт Чорного моря.
Картографування українських земель з другої половини XV ст. визначається появою й поширенням в європейській картографії птолемеївських карт і винаходом гравіювання та друку. Територія України відображалась тоді у численних виданнях "Географії" Птолемея на картах Європи та її частин, які постійно удосконалювались. Поступово з XVI ст. зображення українських земель в європейських видання стає детальнішим і точнішим - збільшується масштаб карт, відображається все більша кількість населених пунктів, річок, географічних назв, появляються багатоаркушеві карти Європи. Карти на територію України укладаються у цей час чужоземними картографами. Великий вплив на картографування українських земель у XVII ст., більша частина яких входила до складу польсько-литовської держави Річ Посполита, мало створення на зламі XVI-XVII cт. чотирьохаркушевої карти Великого князівства Литовського Миколая-Христофора Радивіла (видрукувана у 1613 р.).
Територія України відображена на рукописних картах - "чертежах", що були поширені в Московській державі в XVI-XVII ст. Проте ці карти відзначаються схематичністю зображення. ХVII ст. датуються перші друковані вітчизняні карти: план-рисунок Києва у книзі А. Кальнофойського "Тератургіма" (1638) і карти лаврських печер у "Патерику Києво-Печерському" (1661).
Картографування у нові часи характеризується створенням більш точних і детальніших карт на основі проведення високоточних астрономічних вимірювань координат й інструментальних топографічних зйомок місцевості.
У середині XVII - другій половині XVIII ст. зростає потреба у картах для військової справи та господарського освоєння земель. У середині XVII ст. більша частина території України входила до складу Польського королівства. Карти українських земель XVII ст., створені польськими картографами, були детальнішими й точнішими від інших, що пояснюється високим на той час розвитком картографії, особливо військової, у Польщі. Вершиною польської військової картографії щодо картографування українських земель були карти французького військового інженера Ґ. Боплана, що перебував на службі у польського короля.
Саме карти Ґійома де Боплана, створені на основі інструментальних зйомок, започаткували новий етап картографування України. Найвідомішою є Спеціальна карта України масштабу бл. 1:450 000, яка укладена на восьми аркушах. Карти Ґ. Боплана використовувались в європейській картографії у другій половині XVII ст. і в першій половині XVIII ст., велике їх значення у популяризації назви "Україна".
З середини XVII ст. до 1740 р. польська картографія переживала занепад. Важливе значення мало видання у 1772 р. Атласу Польщі та Литви Ріцці Дзанноні.
Інтенсивний розвиток російської картографії розпочинається на зламі XVII-XVIII ст. з реформаторської епохи Петра І. У цей час починається укладання перших навігаційних карт Азовського і Чорного морів та гідрографічних карт судноплавних рік, на основі визначення астрономічних координат проводяться напівінструментальні зйомки у межах полків. Значний розвиток у Росії одержує військове картографування - створення карт укріплених ліній, прикордонних територій, планів міст з фортифікаційними укріпленнями. Українські землі відображені на окремих картах "Атласа Российського" (1745), який став підсумком першої державної зйомки Росії 1715-1744 рр. Більшість російських карт XVIII ст. - рукописні.
Українські географічні назви на польських і російських картах були в основному полонізовані та русифіковані. Особливо великі перекручування назв зустрічаються з кінця XVIII ст. при картографуванні західноукраїнських назв австрійськими картографами.
Три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795) змінили політичну карту території України: більша частина Правобережжя перейшла до складу Росії, до Австрії у 1772 р. увійшла Галичина, а пізніше - Буковина і Холмщина. Кінець XVIII ст. характеризується експансією Росії на південь до Чорного моря, що знайшло своє відображення у створенні численних карт і планів міст Причорномор'я.
Картографування території України наприкінці XVIII - на початку XIX cт. пов'язане із започаткуванням топографічних зйомок на основі побудови тріангуляційної мережі. Тріангуляційні роботи проводились на території України австрійськими топографами з 1772 р. і російськими топографами з 1825 р.
Топографічне картографування здійснюється передусім для військових потреб в основному військово-топографічними службами Австро-Угорської та Російської імперій. Велике значення для виконання картографічних робіт мало створення та діяльність Корпусу військових топографів у Росії (топографічне картографування) і Військово-географічного інституту в Австрії (топографічні й довідкові карти). Протягом XIX ст. проводяться широкомасштабні роботи з топографічного знімання і укладаються карти щоразу у більшому масштабі, з більшою точністю та детальністю. Українські землі відображені на російських картах масштабу 1:840 000, 1:420 000 (карта Шуберта 1821-1839 рр. і спеціальна карта Стрельбицького 1865-1871 рр.), 1:126 000, 1:84 000, 1:42 000; на австрійських картах масштабу 1:288 000, 1:144 000, 1:115 200, 1:75 000, 1:25 000, а також 1:200 000, 1:750 000; на німецьких картах масштабу 1:100 000, 1:300 000, 1:400 000.
Таким чином на кінець ХІХ - початок ХХ ст. українські землі були покриті російськими, австрійськими і частково німецькими топографічними картами. У зв'язку з військовими інтересами Росії, Австро-Угорщини, Німеччини топографічна забеченість території України західніше Дніпра була кращою від східноукраїнських земель. Заслуговують на увагу більші масштаби, вища періодичність оновлення та перевидання австрійських топографічних карт, що не в останню чергу пояснюється меншою порівнянно з російською територією картографування.
Картографування Чорного й Азовського морів визначалось розвиткомросійської гідрографічної служби. Великий обсяг знімальних і картоукладальних робіт виконало Чорноморське гідрографічне депо (пізніше - Миколаївська гідрографічна частина) (1803-1896).
З розвитком і диференціацією географічних, природничих і соціально-економічних наук започатковується тематичне картографування (геологічне, кліматичне, демографічне, етнографічне, промисловості, сільського господарства, транспорту тощо). Тематичне картографування українських земель здійснювали державні відомства та наукові установи Росії і Австро-Угорщини невтомною працею українських, російських, польських, австрійських вчених і спеціалістів. Значного розвитку досягнуло геологічне картографування. Відзначимо тут детальні геологічні зйомки Донецького кам'яновугільного басейну та видання "Геологічного атласу Галичини" масштабу 1:75 000. Із ХІХ ст. бере початок використання топографічних карт в якості географічної основи для створення геологічних карт відповідного масштабу.
Поодинокі видання з другої половини ХІХ ст. українських тематичних і навчальних карт були підготовчим етапом до зародження української національної картографії. Її становлення пов'язане з діяльністю академіка С.Л. Рудницького.
За короткий період державного відродження України в 1918-1919 рр. для картографічного забезпечення держави було створено Головну геодезичну управу у складі Військового Міністерства. Головна геодезична управа перевидала низку карт, що раніше були укладені Військово-топографічною службою Росії (найвідоміша десятиверстна Спеціальна карта України є стереотипним виданням відповідних аркушів Спеціальної десятиверстної карти Європейської Росії І.П. Стрельбицького) Розпочалось укладання топографічної карти України масштабу 1:1 000 000, назріла проблема оновлення застарілих триверстних військово-топографічних карт. Планувалось створення Корпусу українських геодезистів як загальнодержавного картографічного органу. Проте історичний розвиток подій в Україні не дозволив реалізувати ці задуми.
Українські національно-визвольні змагання в 1917-1920 рр. змінили політичну карту території України. На центральних українських землях в грудні1919 р. остаточно встановились Українська РСР. Галичина, Холмщина, Підляшшя, Волинь з 1919 р. опинились під Польщею. Територія Буковини з листопада 1918 р. відійшла до Румунії, а Закарпаття з 1919 р. - до Чехословаччини.
До середини 30-х рр. топографічне картографування в СРСР проводилось в старих верстових масштабних рядах. Проте з 20-х рр. поступово вводяться метричні ряди масштабів топокарт, які остаточно були затверджені в1934 р. (1:10 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000). У 1928 р. було прийнято рішення про введення в СРСР єдиної системи прямокутних координат Гаусса-Крюгера. Західноукраїнські землі спочатку були покриті польськими топографічними картами масштабу 1:100 000, створеними на основі австрійських, німецьких і російських карт. Також як тимчасові були створені карти масштабів 1:300 000 і 1:750 000. З 1931 р. почалось укладання нового типу карти масштабу 1:100 000, якою була покрита вся територія Західної України. У цей час удосконалюються методи топографічної зйомки, значне поширення одержує аерофотознімання, яка почала використовуватись ще в роки першої світової війни.
Хоча у 20-і - 30-і рр. виходить друком багато тематичних карт і атласів, проте для довоєнного періоду картографування території України відзначимо дві головні обставини. Перша - картографічна діяльність Степана Рудницького, який розробив методологічні основи української картографії, обґрунтував методику створення географічних карт (передусім навчальних), розробив основи транскрипції географічних назв українською мовою. Велике значення для організації картографічних досліджень і видавничої справи в Україні мала організація та діяльність Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, який очолював С. Рудницький. Проте і вчений, і діяльність інституту були розчавлені невблаганними колесами сталінських репресій.
Другою визначною обставиною цього періоду було видання у 1937 р. "Атласу України й сумежних країв" за редакцією професора Володимира Кубійовича. Фундаментальний науково-довідковий атлас давав комплексну характеристику України в її етнічних межах (природа, населення, господарство, історія), незважаючи на перебування тоді українських земель у складах сусідніх держав. Видання атласу було визначною подією української картографії. Хоча пізніше В. Кубійович видав цілу низку картографічних творів, проте атлас України залишився найбільш значним його доробком на ниві картографії.
Післявоєнний період характеризувався подальшим розвитком топографічного і тематичного картографування. Удосконалюються методи і технології створення топографічних карт. Топографічне картографування здійснювалось централізовано Головним управлінням геодезії та картографії за єдиними інструкціями. Математичною основою топографічних карт стала система координат 1942 р. на основі референц-еліпсоїда Ф. Красовського. Для висот була прийнята Балтійська система висот 1946 р. Послідовно територія України була забезпечена топографічними картами масштабів 1:1 000 000, 1:500 000, 1:200 000, 1:100 000, 1:50 000, 1:25 000 і 1:10 000, а міста - топографічними планами масштабів 1:10 000, 1:5 000 і 1:2 000.
На ниві тематичного картографування значні роботи були виконані у рамках загальносоюзних програм по створенню геологічних, сільськогосподарських і ґрунтових карт. Особливо відзначимо різноманітні та багаточисленні видання геологічних карт - найпотужнішого напряму тематичної картографії. З кінця 50-х рр. видано цілий ряд тематичних науково-довідкових атласів. Вершиною розвитку української картографії та географії був вихід у 1978 р. "Атласу природних умов і природних ресурсів Української РСР". У 1980-1991 рр. виходить з друку низка шкільно-краєзнавчих атласів окремих областей. Традиційно видаються політико-адміністративні та загальногеографічні карти республіки і окремих областей. З середини 70-х рр. значний розвиток одержує випуск туристичних карт і планів міст, а з середини 80-х рр. - видання туристичних атласів регіонів і міст.
Розроблення "Атласу природних умов і природних ресурсів Української РСР" сприяло формуванню української наукової картографічної школи. Основними напрямами досліджень стали проблеми системного комплексного картографування, сільськогосподарського і агропромислових комплексів, промислового і виробничо-територіальних комплексів, природоохоронного і раціонального природокористування, медико-географічне і екологічне картографування.
Суттєвий вплив на розвиток картографії до кінця 80-х рр. мали надмірна засекреченість картографічної інформації та централізованість виконання картоукладальних і картовидавничих робіт. Створення карт на спотворених географічних основах обмежувало їхні споживчі якості, а засекреченість топографічних карт зменшувала коло користувачів. У другій половині 80-х рр. відбулися певні зрушення у розсекреченні картографічної інформації.
1 листопада 1991 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 306 було створено Головне Управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України, на яке покладено завдання по забезпеченню України топографо-геодезичними матеріалами, картографічною продукцією та створенню основи Державного кадастру. Створення Укргеодезкартографії фактично співпало з проголошенням незалежності нашої держави.
У перші роки незалежності виконувались значні обсяги робіт з видання і перевидання топографічних карт, але з другої половини 90-х рр. у зв'язку з різким зменшенням бюджетного фінансування видання та оновлення топокарт дуже скоротились. Старіння картографічної інформації на топографічних картах стало найважливішою проблемою національної картографо-геодезичної служби.
Проте, не дивлячись на скрутну ситуацію в економіці, Україна займає на пострадянському просторі одне із провідних місць щодо розвитку картографії.
Сучасний етап розвитку картографування характеризується інтенсивним впровадженням ГІС- технологій, цифрових методів створення карт. Розроблено цифрові карти України масштабів 1:500 000 і 1:200 000, які з позицій сьогоднішнього дня, однак, вимагають суттєвого доопрацювання.
Справжній прорив здійснено у технології створення карт за допомогою цифрових методів. Масове впровадження технологій комп'ютерного укладання карт і ГІС-картографування дозволило зробити кардинальні зрушення у забезпеченні широких верст населення картографічною продукцією масового споживання. Розпочато випуск електронних карт і атласів.
Виданням карт в Україні нині займаються багато організацій. Провідне місце належить державному науково-виробничому підприємству "Картографія", тематика видань якого охоплює практично всі види картографічної продукції, у т.ч. глобуси та рельєфні карти. Київська військово-картографічна фабрика спеціалізується передусім на виданні топографічних карт областей масштабу 1:200 000, а також топографічних карт масштаб 1:100 000 відкритого користування. Видавцями карт є державні підприємства "Аерогеодезія", "Східгеоінформ" та ін. Вже має свою історію приватне картографічне видавництво "Мапа", яке готує картографічні твори різного призначення. Утверджує себе на ринку ЗАТ "Інститут передових технологій". Багато організацій видають рекламну продукцію з елементами картографічного зображення.
Відомче тематичне картографування у зв'язку з обмеженими обсягами фінансування практично не проводиться.
Видання карт державною мовою поставило перед картографами завдання щодо упорядкування передачі географічних назв українською мовою. Розпочато видання топокарт державною мовою, розроблено значну кількість інструкцій з передачі географічних назв зарубіжних країн українською мовою.
Однією з перших задач служби було забезпечення загальноосвітньої школи картографічними посібниками. Нині школа практично забезпечена атласами з географії та історії, але залишається невирішеним питання видання стінних навчальних карт, особливо з історії, у зв'язку з відсутністю механізмів фінансування цих робіт.
Стійку тенденцію до збільшення асортименту і підвищення якості мають видання атласів і карт автошляхів та міст.
У найближчі роки основною роботою українських картографів має стати розроблення та видання Національного атласу, концепцію якого розробив Інститут географії НАН України.
Джерело інформації http://ukrmap.com.ua
Останнє оновлення на Вівторок, 08 вересня 2009 12:59
 

Переклад сайту

English French German Polish Russian Ukrainian
Активний відпочинок в Україні, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting